Канверс плюс

Блокуюче АТ1-рецептори, діуретичне, гіпотензивне.

Ангіотензин II — основний гормон РААС, який відіграє важливу роль у патогенезі артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності та інших серцево-судинних захворювань. Основними фізіологічними ефектами ангіотензину II є вазоконстрикція, стимуляція продукції альдостерону, регуляція водно-електролітного стану та стимуляція клітинного росту. Усі ці ефекти опосередковані взаємодією ангіотензину II з ангіотензиновими рецепторами 1-го типу (АТ1-рецептори).

Кандесартан — селективний антагоніст рецепторів ангіотензину II 1-го типу, не інгібує АПФ, який здійснює перетворення ангіотензину I в ангіотензин II та руйнує брадикінін; не впливає на АПФ і не призводить до накопичення брадикініну або субстанції Р. При порівнянні кандесартану з інгібіторами АПФ розвиток кашлю рідше зустрічався у пацієнтів, які отримували кандесартану цилексетил. Кандесартан не зв'язується з рецепторами інших гормонів і не блокує іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. В результаті блокування АТ1-рецепторів ангіотензину II відбувається дозозалежне підвищення рівня реніну, ангіотензину I, ангіотензину II і зниження концентрації альдостерону в плазмі крові.

Клінічна дія кандесартану цилексетилу на рівень захворюваності та смертності при прийомі в дозі 8–16 мг (середня доза 12 мг) 1 раз на добу досліджувалася в ході рандомізованого клінічного дослідження за участю 4937 літніх пацієнтів (вік від 70 до 89 років, 21% пацієнтів у віці 80 років і старше) з артеріальною гіпертензією легкої та помірної тяжкості, які отримували терапію кандесартану цилексетилом в середньому протягом 3,7 року (дослідження SCOPE — дослідження когнітивних функцій і прогнозу у літніх пацієнтів). Пацієнти отримували кандесартан або плацебо, за необхідності в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. У групі пацієнтів, які отримували кандесартан, відзначено зниження АТ з 166/90 до 145/80 мм рт. ст. і в контрольній групі — з 167/90 до 149/82 мм рт. ст. Статистично значущих відмінностей частоти серцево-судинних ускладнень (летальність в результаті серцево-судинних захворювань, частота інфаркту міокарда та інсульту, що не призвели до смертельного результату) між двома групами пацієнтів відзначено не було.
Гідрохлоротіазид пригнічує активну реабсорбцію натрію, в основному в дистальних відділах ниркових канальців, і посилює виділення іонів натрію, хлору та води. Виділення калію та магнію нирками посилюється залежно від дози, тоді як кальцій починає реабсорбуватися у більших кількостях, ніж раніше. Гідрохлоротіазид зменшує об'єм плазми крові та позаклітинної рідини та інтенсивність транспорту крові серцем і АТ. Під час довготривалого лікування гіпотензивний ефект розвивається за рахунок розширення артеріол.
Показано, що при тривалому застосуванні гідрохлоротіазиду зменшується ризик серцево-судинних захворювань та смертність.

Кандесартан і гідрохлоротіазид мають сумарну гіпотензивну дію.
У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, Канверс Плюс викликає ефективне і тривале зниження АТ без збільшення ЧСС. Ортостатичної гіпотензії при першому прийомі препарату не спостерігається, а також артеріальна гіпертензія не посилюється після закінчення лікування. Після одноразового прийому основний Канверс Плюс гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 год. При тривалому лікуванні стабільне зниження АТ настає протягом 4 тижнів після початку прийому препарату і може підтримуватися при тривалому курсі лікування. Канверс Плюс при прийомі один раз на день ефективно і м'яко знижує АТ протягом 24 год з незначною різницею між максимальним і середнім ефектом дії. У клінічних дослідженнях частота розвитку побічних ефектів, особливо кашлю, була рідше при застосуванні Канверс Плюс, ніж при прийомі комбінації інгібіторів АПФ з Гіпотіазидом.

Ефективність комбінації кандесартану і гідрохлоротіазиду не залежить від статі та віку пацієнта. Наразі відсутні дані про використання кандесартану/гідрохлоротіазиду пацієнтами з нирковою недостатністю/нефропатією, зниженою функцією лівого шлуночка/гострою серцевою недостатністю та пацієнтами, які перенесли інфаркт міокарда.

Всмоктування і розподіл
Кандесартану цилексетил. Кандесартану цилексетил є проліками для прийому всередину. Швидко перетворюється на активну речовину — кандесартан — шляхом ефірного гідролізу при всмоктуванні з травного тракту, міцно зв'язується з АТ1-рецепторами і повільно дисоціює, не має властивостей агоніста. Абсолютна біодоступність кандесартану після прийому всередину розчину кандесартану цилексетилу становить близько 40%. Відносна біодоступність таблетованого препарату порівняно з розчином для прийому всередину становить приблизно 34%. Таким чином, розрахункова абсолютна біодоступність таблетованої форми препарату становить 14%. Cmax у сироватці крові досягається через 3–4 год після прийому таблетованої форми препарату. При збільшенні дози препарату в рекомендованих межах концентрація кандесартану підвищується лінійно. Фармакокінетичні параметри кандесартану не залежать від статі пацієнта. Прийом їжі не має значного впливу на AUC, тобто їжа суттєво не впливає на біодоступність препарату. Кандесартан активно зв'язується з білками плазми крові (більше 99%). Плазмовий об'єм розподілу кандесартану становить 0,1 л/кг.

Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид швидко всмоктується з ЖКТ, біодоступність становить приблизно 70%. Супутній прийом їжі збільшує всмоктування приблизно на 15%. Біодоступність може бути знижена у пацієнтів з серцевою недостатністю і вираженими набряками. Зв'язок з білками плазми крові становить приблизно 60%. Видимий Vd становить приблизно 0,8 л/кг.

Метаболізм і виведення
Кандесартан. Кандесартан в основному виводиться з організму з сечею і жовчю в незміненому вигляді і лише в незначній мірі метаболізується в печінці. T1/2 кандесартану становить приблизно 9 год. Кумуляція препарату в організмі не спостерігається.
Загальний кліренс кандесартану становить близько 0,37 мл/хв/кг, при цьому нирковий кліренс — близько 0,19 мл/хв/кг. Ниркова екскреція кандесартану здійснюється шляхом клубочкової фільтрації і активної канальцевої секреції. При прийомі всередину радіоактивно-меченого кандесартану цилексетилу близько 26% від введеної кількості виводиться з сечею у вигляді кандесартану і 7% — у вигляді неактивного метаболіту, тоді як у калі виявляється 56% від введеної кількості у вигляді кандесартану і 10% — у вигляді неактивного метаболіту.

Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид не метаболізується і виділяється практично повністю у вигляді активної форми препарату шляхом клубочкової фільтрації і активної канальцевої секреції в проксимальному відділі нефрону. T1/2 становить приблизно 8 год. Приблизно 70% дози прийнятої всередину виводиться з сечею протягом 48 год. T1/2 не змінюється при прийомі разом з кандесартаном. При використанні комбінації препаратів не виявлено додаткового накопичення гідрохлоротіазиду в порівнянні з монотерапією.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів
Кандесартан. У літніх пацієнтів (старше 65 років) Cmax і AUC кандесартану збільшуються на 50 і 80% відповідно порівняно з молодими пацієнтами. Однак гіпотензивний ефект і частота розвитку побічних ефектів при застосуванні Атаканда® Плюс не залежать від віку пацієнтів.

У пацієнтів з легким і помірним порушенням функції нирок Cmax і AUC кандесартану збільшувалися на 50 і 70% відповідно, тоді як T1/2 препарату не змінюється порівняно з хворими з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок Cmax і AUC кандесартану збільшувалися на 50 і 110% відповідно, а T1/2 препарату збільшувався в 2 рази. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, були виявлені такі ж фармакокінетичні параметри кандесартану, як у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок.
У пацієнтів з легким і помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC кандесартану на 23%.
Гідрохлоротіазид. T1/2 більш тривалий у пацієнтів, які страждають на ниркову недостатність.

Для дорослих:

Для дітей:

Артеріальна гіпертензія, у випадках, коли монотерапія кандесартаном цилексетилом або гідрохлоротіазидом не є достатньо ефективною.

• Анурія. Ураження печінки або холестаз.
• Ураження нирок.
• Рефрактерна гіперкальціємія та гіпокаліємія.
• Подагра.
• Вагітність.
• Лактація.
• Вік менше 18 років.
• Гіперчутливість до похідних сульфонамідів.
• Гіперчутливість до компонентів препарату.

Порушення функції нирок
Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), у пацієнтів, які мають відповідну схильність, при застосуванні лікарського засобу Канверс плюс можуть виникати порушення функції нирок.

Трансплантація нирки
Існує обмежений клінічний досвід щодо застосування лікарського засобу Канверс плюс у пацієнтів з нещодавно виконаною трансплантацією нирки.

Стеноз ниркових артерій
Лікарські засоби, що впливають на РААС, в тому числі блокатори рецепторів ангіотензину II, можуть викликати підвищення рівнів сечовини і креатиніну в крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.

Дефіцит об'єму внутрішньосудинної рідини (гіповолемія)
У пацієнтів з дефіцитом об'єму внутрішньосудинної рідини і/або дефіцитом натрію може виникнути симптоматична гіпотензія, що спостерігається при застосуванні інших лікарських засобів, що впливають на РААС. Тому Канверс плюс не рекомендується застосовувати, поки ці стани не скориговані.

Анестезія і хірургічні втручання
Під час виконання анестезії або хірургічного втручання у пацієнтів, які отримують лікування блокаторами рецепторів ангіотензину II (БРА II) внаслідок блокади РААС може розвинутися гіпотензія. У дуже рідкісних випадках, гіпотензія може бути настільки важкою, що може вимагати внутрішньовенного введення рідин і/або судинозвужувальних лікарських засобів.

Порушення функції печінки
У пацієнтів з порушенням функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки, тіазидні лікарські засоби слід використовувати з обережністю, оскільки навіть незначні порушення рідинного та електролітного балансу можуть викликати печінкову кому. Досвіду щодо застосування Канверс плюс у пацієнтів з порушенням функції печінки немає.

Стеноз аортального і мітрального клапанів (обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія)
Як і при застосуванні інших судинорозширювальних лікарських засобів, у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального або мітрального клапанів, або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією слід дотримуватися особливої обережності.

Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом в цілому не реагують на терапію антигіпертензивними лікарськими засобами, що діють шляхом пригнічення РААС. Тому застосування Канверса плюс для лікування цієї категорії пацієнтів не рекомендується.

Порушення електролітного балансу
Рекомендується періодично контролювати рівні електролітів у сироватці крові через певні інтервали.
Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть порушувати рідинний та електролітний баланс (гіперкальціємія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія і гіпохлоремічний алкалоз).
Тіазидні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і таким чином викликати періодичні підвищення концентрації кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може вказувати на наявність прихованого гіперпаратиреозу. Перед виконанням тестів для оцінки функції околощитовидних залоз тіазиди слід відмінити.
Гідрохлоротіазид дозозалежним чином збільшує екскрецію калію з сечею, що може призвести до гіпокаліємії. Цей ефект гідрохлоротіазиду менш виражений при його застосуванні в комбінації з кандесартаном цилексетилом. Ризик гіпокаліємії підвищується у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів з рясним діурезом, у пацієнтів, які отримують недостатню кількість електролітів з їжею, і у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).
Застосування кандесартану цилексетилу може викликати гіперкаліємію, особливо при наявності у пацієнтів серцевої недостатності і/або порушення функції нирок. Одночасне застосування Канверс плюс і калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, сольових розчинів, що містять калій, і інших лікарських засобів, здатних підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин натрію, ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)) може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові. Рекомендується проводити регулярний контроль вмісту калію в сироватці крові.
Було встановлено, що тіазиди посилюють виведення магнію з сечею, що може стати причиною гіпомагніємії.

Метаболічні та ендокринні ефекти
Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних лікарських засобів, включаючи інсулін. Латентний цукровий діабет на фоні терапії тіазидними діуретиками може перейти в маніфестну форму. При терапії тіазидними діуретиками спостерігається підвищення рівня холестерину і тригліцеридів. Тим не менш, при дозі 12,5 мг в Канверс плюс спостерігаються лише мінімальні зміни. Тіазидні діуретики підвищують рівні сечової кислоти в сироватці крові і можуть спровокувати подагру у пацієнтів зі схильністю до неї.

Загальні вказівки
У пацієнтів, судинний тонус і функція нирок яких залежать, головним чином, від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю або супутніми захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування з застосуванням інших лікарських засобів, що впливають на цю систему, включаючи БРА II, супроводжувалося різким падінням артеріального тиску, виникненням азотемії, олігурії або, в рідкісних випадках, гострою нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного лікарського засобу, у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або атеросклеротичними ураженнями судин мозку надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. У пацієнтів з алергічними реакціями або бронхіальною астмою (а також без цих захворювань в анамнезі) можуть виникати реакції гіперчутливості до гідрохлоротіазиду. Але це більш ймовірно у пацієнтів з подібною патологією в анамнезі. При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися випадки загострення або реактивації системної червоної вовчанки.

Фотосенсибілізація
При застосуванні тіазидних діуретиків були зареєстровані випадки реакції фотосенсибілізації. Якщо під час лікування спостерігаються реакції фотосенсибілізації, прийом Канверс плюс рекомендується припинити. Якщо необхідне повторне введення діуретиків, необхідно захищати ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучних УФ-променів.

Подвійна блокада РААС
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи асоціюється з підвищеним ризиком розвитку гіпотонії, гіперкаліємії і порушеннями функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) в порівнянні з монотерапією. Подвійна блокада РААС з застосуванням іАПФ, БРА II, або аліскірену не може бути рекомендована будь-якому пацієнту, особливо пацієнтам з діабетичною нефропатією.
В окремих випадках, коли спільне застосування іАПФ і БРА II абсолютно показано, необхідно ретельне спостереження спеціаліста і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску. Це стосується призначення кандесартану або валсартану в якості додаткової терапії до іАПФ у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю. Проведення подвійної блокади РААС під ретельним спостереженням спеціаліста і обов'язковим моніторингом функції нирок, водно-електролітного балансу і артеріального тиску, можливо у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю при непереносимості антагоністів альдостерону (спіронолактону), у яких спостерігається персистування симптомів хронічної серцевої недостатності, незважаючи на проведення іншої адекватної терапії.

Одночасне застосування іАПФ або БРА II з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірною/тяжкою нирковою недостатністю (СКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 протипоказано.
Антигіпертензивний ефект Канверс плюс може посилюватися іншими антигіпертензивними лікарськими засобами.

Особливі вказівки щодо допоміжних речовин
Канверс плюс містить лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою патологією – непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози – не слід приймати Канверс плюс.

Вплив на здатність керувати автомобілем і управління механізмами
Вплив Канверс плюс на здатність керувати транспортним засобом і роботу з механізмами не вивчався. При керуванні автомобілем або складними механізмами слід враховувати можливість виникнення запаморочення або слабкості на фоні антигіпертензивної терапії.

У контрольованих клінічних дослідженнях кандесартану цилексетилу/гідрохлоротіазиду побічні явища мали легкий і минущий характер. Показники частоти відміни лікарських засобів через появу побічних явищ у групах кандесартану цилексетилу/гідрохлоротіазиду (2,3-3,3%) і плацебо (2,7-4,3%) були практично однаковими. У клінічних випробуваннях комбінації кандесартану цилексетилу/гідрохлоротіазиду побічні реакції обмежувалися реакціями, про які повідомлялося раніше при застосуванні кандесартану цилексетилу або гідрохлоротіазиду.

Згідно з сукупним аналізом даних з клінічних досліджень і після початку продажів, при застосуванні кандесартану цилексетилу повідомлялося про виникнення наступних побічних реакцій (якщо враховувати явища, що виникають при застосуванні кандесартану цилексетилу на 1% частіше, ніж при застосуванні плацебо).
Частота небажаних реакцій, перелічених нижче, визначається за допомогою наступних параметрів: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,

Симптоми
На основі фармакологічних даних, можна сказати, що основним проявом при передозуванні кандесартану цилексетилу буде симптоматична гіпотензія і запаморочення. В окремих повідомленнях про випадки передозування (прийом до 672 мг кандесартану цилексетилу) одужання пацієнтів відбувалося без ускладнень.
Найбільш важливим проявом передозування гідрохлоротіазиду є гостра втрата рідини і електролітів. Також можна спостерігати виникнення таких симптомів як запаморочення, гіпотензія, спрага, тахікардія, шлуночкові аритмії, седативний ефект/порушення свідомості і м'язові судоми.

Лікування передозування
Спеціальної інформації щодо лікування передозування не існує. Тим не менш, у разі передозування слід вжити наступних заходів. При необхідності можна викликати блювоту або провести промивання шлунка. У разі виникнення симптоматичної гіпотензії пацієнту слід надавати симптоматичну терапію і контролювати основні показники життєво важливих функцій організму. Пацієнту слід надати положення лежачи на спині з піднятими ногами. Якщо цього буде недостатньо, слід збільшити об'єм циркулюючої плазми крові шляхом інфузії ізотонічного розчину натрію хлориду. При необхідності слід контролювати і коригувати баланс електролітів сироватки крові і кислотно-основну рівновагу. Якщо вищезазначені заходи не ефективні можна застосувати симпатоміметичні речовини.
Кандесартан шляхом гемодіалізу з організму не виводиться. Ступінь ефективності гемодіалізу при виведенні гідрохлоротіазиду з організму не відома.

В рамках клінічних фармакокінетичних досліджень проводилося дослідження варфарину, дигоксину, пероральних контрацептивів (тобто етинілестрадіолу/левоноргестрелу), глібенкламіду і ніфедипіну. Клінічно значущих лікарських взаємодій виявлено не було.

Можна очікувати, що ефект гідрохлоротіазиду по виведенню калію буде посилюватися при застосуванні в поєднанні з іншими лікарськими засобами, що стимулюють виведення калію з організму і викликають гіпокаліємію (наприклад, інші калійуретичні діуретики, проносні, амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрієва сіль, похідні саліцилової кислоти, стероїди, адренокортикотропний гормон).

Одночасне застосування Канверс плюс і калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, сольових розчинів, що містять калій, і інших лікарських засобів, здатних підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин натрію, ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)) може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові. Рекомендується проводити регулярний контроль вмісту калію в сироватці крові.

Гіпокаліємія і гіпомагніємія, викликані діуретиками, є факторами, що передбачають можливе виникнення кардіотоксичних ефектів глікозидів наперстянки і протиаритмічних лікарських засобів. Рекомендується періодично контролювати рівень калію в сироватці крові при одночасному застосуванні Канверса плюс з такими діючими речовинами, а також з наступними діючими речовинами, що викликають пируэтну шлуночкову тахікардію:
- Протиаритмічні лікарські засоби Ia класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)
- Протиаритмічні лікарські засоби III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід)
- Деякі антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол)
- Інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенний, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенний).

При одночасному застосуванні іАПФ або гідрохлоротіазиду в поєднанні з препаратами солей літію спостерігалися випадки оборотного підвищення концентрації солей літію в сироватці крові і виникнення токсичних ефектів. Аналогічний ефект може виникнути при застосуванні солей літію з БРА II. Тому одночасне застосування Канверс плюс з препаратами солей літію не рекомендується. При необхідності спільного прийому слід ретельно контролювати рівні літію в сироватці крові.
При одночасному застосуванні БРА II і нестероїдних протизапальних лікарських засобів (тобто селективних інгібіторів ЦОГ-2, ацетилсаліцилової кислоти (>3 г/добу) і неселективних НПЗП) може спостерігатися ослаблення антигіпертензивного ефекту.

Як і при застосуванні іАПФ, спільне застосування БРА II і НПЗП може призвести до підвищеного ризику погіршення функції нирок, включаючи можливість розвитку гострої ниркової недостатності, і підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з вже наявним порушенням функції нирок. З цієї причини такі комбінації слід застосовувати з обережністю, особливо у літніх пацієнтів. На початку супутньої терапії цими лікарськими засобами і далі пацієнти повинні отримувати достатній об'єм рідини, при цьому рекомендується здійснювати контроль функції нирок.

НПЗП ослаблюють діуретичний, натрійуретичний і антигіпертензивний ефекти гідрохлоротіазиду. Колестипол і холестирамін знижують всмоктування гідрохлоротіазиду. Гідрохлоротіазид здатний посилювати ефекти недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, тубокурарину).
Тіазидні діуретики здатні збільшувати рівні кальцію в сироватці крові за рахунок зниження його екскреції. При необхідності супутнього застосування препаратів кальцію або вітаміну D, слід контролювати рівні кальцію в сироватці крові і при необхідності, коригувати дозу лікарських засобів.
Тіазидні діуретики здатні посилювати гіперглікемічний ефект бета-блокаторів і діазоксиду.

Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад, атропін, біпериден) можуть посилювати біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості спорожнення шлунка. Тіазиди здатні підвищувати ризик виникнення побічних ефектів, викликаних амантадином.
Тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату) і посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

При спільному прийомі з алкоголем, барбітуратами або анестетиками може спостерігатися посилення ортостатичної гіпотензії.

Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних лікарських засобів, включаючи інсулін. Метформін слід приймати з обережністю через ризик лактоацидозу, викликаного порушенням функції нирок, пов'язаного з гідрохлоротіазидом.
Гідрохлоротіазид може знижувати відповідну реакцію артеріальних судин на вазопресорні аміни (наприклад, адреналін), але повністю купірувати вазопресорний ефект не здатний.
Гідрохлоротіазид може підвищувати ризик виникнення гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз контрастних серед на основі йоду. Супутнє лікування циклоспорином може збільшити ризик гіперурикемії і ускладнень типу подагри. Супутнє лікування баклофеном, аміфостином, трициклічними антидепресантами або нейролептиками може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту і може викликати гіпотензію.

Подвійна блокада РААС
На основі наявних даних, подвійна блокада РААС з застосуванням іАПФ, БРА II або аліскірену не може бути рекомендована будь-якому пацієнту, особливо пацієнтам з діабетичною нефропатією.
У пацієнтів з цукровим діабетом або помірною/тяжкою нирковою недостатністю (СКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) одночасне застосування аліскірену з іАПФ або БРА II протипоказано.
В окремих випадках, коли спільне застосування іАПФ і БРА II абсолютно показано, необхідно ретельне спостереження спеціаліста і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.

Канверс плюс 8 мг/12,5 мг: білі, овальні двояковипуклі таблетки, з рискою з обох сторін.
Канверс плюс 16 мг/12,5 мг: абрикосового кольору, з вкрапленнями, овальні двояковипуклі таблетки, з рискою з обох сторін.