Мікардис

Гіпотензивне.

Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через який реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II з зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Утворює зв'язок тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину II. Зв'язування носить тривалий характер. Телмісартан не має спорідненості до інших рецепторів (в т.ч. до AT2-рецепторів) та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їх можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Знижує концентрацію альдостерону в крові, не інгібує ренін у плазмі крові і не блокує іонні канали. Не інгібує АПФ (кіназу II), фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення викликаних брадикініном побічних ефектів не очікується.

Телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину II. Початок гіпотензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. Виражений гіпотензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний і діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС.

У разі різкої відміни телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.

Всмоктування
При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується з ШКТ. Біодоступність - 50%.
При прийомі одночасно з їжею зниження значень AUC коливається від 6% (при застосуванні в дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні в дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі крові вирівнюється незалежно від часу прийому їжі.

Розподіл
Зв'язування з білками плазми крові - понад 99.5%, в основному з альбуміном і α1-глікопротеїном. Середнє значення уявного Vd в рівноважному стані - 500 л.

Метаболізм
Метаболізується шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно не активні.

Виведення
T1/2 - понад 20 годин. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками - менше 2% від прийнятої дози. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв).

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Спостерігається різниця в концентраціях у чоловіків і жінок. У жінок Cmax і AUC були приблизно в 3 і 2 рази відповідно вище, ніж у чоловіків (без значного впливу на ефективність).
Фармакокінетика телмісартану у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Корекція дози не потрібна.
Зміна дози у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Телмісартан не видаляється за допомогою гемодіалізу.
У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкої та середньої ступені (клас А і В за шкалою Чайлд-П'ю) добова доза препарату не повинна перевищувати 40 мг.

Основні показники фармакокінетики телмісартану у дітей і підлітків віком від 6 до 18 років після прийому телмісартану в дозі 1 мг/кг або 2 мг/кг протягом 4 тижнів, в цілому, співставні з даними, отриманими при лікуванні дорослих, і підтверджують нелінійність фармакокінетики телмісартану, особливо щодо Cmax.

Для дорослих:

Для дітей:

Артеріальна гіпертензія.

• обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів;
• тяжкі порушення функції печінки (клас С за шкалою Чайлд-П'ю);
• одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ

У деяких пацієнтів внаслідок пригнічення РААС, особливо при використанні комбінації засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС (наприклад, при додаванні інгібіторів АПФ або прямого інгібітора реніну - аліскірену до блокаторів антагоністів рецепторів ангіотензину II), повинна проводитися строго індивідуально і при ретельному контролі функції нирок (в т.ч. періодичний моніторинг концентрації калію і креатиніну в сироватці).

У випадках залежності судинного тонусу і функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, в т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії і, в рідкісних випадках, гострої ниркової недостатності.

На основі досвіду застосування інших препаратів, що впливають на РААС, при одночасному призначенні препарату Мікардис і калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують концентрацію калію в крові (наприклад, гепарину), слід контролювати цей показник у пацієнтів.

У пацієнтів з цукровим діабетом і додатковим серцево-судинним ризиком, наприклад, у пацієнтів з цукровим діабетом і ІХС, у разі застосування препаратів, що знижують АТ, таких як антагоністи рецепторів ангіотензину II або інгібітори АПФ, може підвищуватися ризик фатального інфаркту міокарда і раптової серцево-судинної смерті. У пацієнтів з цукровим діабетом ІХС може протікати безсимптомно і тому може бути недіагностованою. Перед початком застосування препарату Мікардис для виявлення і лікування ІХС слід проводити відповідні діагностичні дослідження, в т.ч. пробу з фізичним навантаженням.

Як альтернатива препарат Мікардис можна застосовувати в комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, які додатково мають гіпотензивний ефект (наприклад, препарат Мікардис Плюс 40 мг/12.5 мг, 80 мг/12.5 мг).

У пацієнтів з первинним альдостеронізмом антигіпертензивні препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, як правило, не ефективні.

Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату Мікардис (так само як і інших вазодилататорів) у пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом і при гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії.
Телмісартан виводиться головним чином з жовчю. У пацієнтів з обструктивними захворюваннями жовчних шляхів або печінковою недостатністю можна очікувати зменшення кліренсу препарату.

У пацієнтів з тяжкою ступенем артеріальної гіпертензії доза телмісартану 160 мг/добу в комбінації з гідрохлоротіазидом 12.5-25 мг була ефективна і добре переносилася.
Порушення функції печінки при призначенні телмісартану в більшості випадків спостерігалися у жителів Японії.
Мікардис менш ефективний у пацієнтів негроїдної раси.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами
Спеціальних клінічних досліджень впливу препарату на здатність керувати автомобілем і механізмами не проводилося. Однак при керуванні автомобілем і роботі з механізмами слід враховувати можливість розвитку запаморочення і сонливості, що вимагає дотримання обережності.

Інфекції: сепсис, включаючи сепсис з летальним наслідком, інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку системи кровотворення: анемія, еозинофілія, тромбоцитопенія.

З боку ЦНС: безсоння, тривожність, депресія, непритомність, вертиго.

З боку органу зору: зорові розлади.

З боку серцево-судинної системи: виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія.

З боку дихальної системи: задишка.

З боку травної системи: біль у животі, діарея, сухість у роті, диспепсія, метеоризм, дискомфорт в області шлунка, блювання, порушення функції печінки/захворювання печінки* (*за результатами постмаркетингових спостережень, у більшості випадків порушення функції печінки/захворювання печінки були виявлені у пацієнтів Японії).

Алергічні реакції: анафілактичні реакції, підвищена чутливість (еритема, кропив'янка, ангіоневротичний набряк), екзема, шкірний свербіж, висип (в т.ч. лікарська), ангіоневротичний набряк (з летальним наслідком), токсичний висип, гіпергідроз.

З боку кістково-м'язової системи: артралгія, біль у спині, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), біль у нижніх кінцівках, міалгія, біль у сухожиллях (симптоми, схожі з проявом тендиніту).

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність).

З боку лабораторних показників: зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечової кислоти і креатиніну в крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення активності КФК, гіперкаліємія, гіпоглікемія (у пацієнтів з цукровим діабетом).

Інші: біль у грудній клітці, грипоподібний синдром, загальна слабкість.

Випадки передозування не виявлені.

Симптоми: виражене зниження АТ, тахікардія, брадикардія.

Лікування: проведення симптоматичної терапії. Гемодіаліз неефективний.

Телмісартан може збільшувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів. Інші види взаємодії, що мають клінічну значущість, не виявлені.
Сумісне застосування з дигоксином, варфарином, гідрохлоротіазидом, глібенкламідом, ібупрофеном, парацетамолом, симвастатином і амлодипіном не призводить до клінічно значущої взаємодії. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі крові в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному призначенні телмісартану і дигоксину доцільно періодичне визначення концентрації дигоксину в крові.
При одночасному застосуванні телмісартану і раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 і Сmax раміприлу і раміприлату в 2.5 рази. Клінічна значущість цього явища не встановлена.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і препаратів літію відзначалося зворотне збільшення концентрації літію в крові, що супроводжується токсичною дією. У рідкісних випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецепторів ангіотензину II. При одночасному призначенні препаратів літію і антагоністів рецепторів ангіотензину II рекомендується проводити визначення концентрації літію в крові.
Лікування НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту, інгібітори ЦОГ-2 і неселективні НПЗЗ, може викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів з зневодненням. Препарати, що діють на РААС, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ і телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК і провести дослідження функції нирок.
Зниження ефекту антигіпертензивних засобів, таких як телмісартан, шляхом інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів

Таблетки: подовженої форми, майже білого або білого кольору, на одній стороні – гравірування «51Н» (таблетки 40 мг) або «52Н» (таблетки 80 мг), на іншій – символ фірми (по 7 шт. в блістері, в картонній пачці 2 або 4 блістери з таблетками 40 мг або 2, 4 або 8 блістерів з таблетками 80 мг і інструкція по застосуванню Мікардису). Діюча речовина: телмісартан, його вміст в 1 таблетці становить 40 або 80 мг.

Допоміжні речовини: натрію гідроксид, полівідон (колідон 25), сорбітол, меглюмін, магнію стеарат.