Тексаред

Теноксикам - тієнотіазинове похідне оксикаму, НПЗЗ. Окрім протизапальної, анальгезуючої та жарознижувальної дії, препарат також перешкоджає агрегації тромбоцитів.

Теноксикам чинить протизапальну дію за рахунок пригнічення активності ізоферментів ЦОГ, що беруть участь у метаболізмі арахідонової кислоти, і, таким чином, пригнічує синтез простагландинів. Теноксикам не впливає на активність ліпооксигеназ. Крім того, теноксикам пригнічує деякі функції лейкоцитів, включаючи фагоцитоз, вивільнення гістаміну та зменшує вміст активних радикалів у вогнищі запалення.

Всмоктування
Теноксикам швидко всмоктується з ШКТ у незміненому вигляді, біодоступність становить 100%. Cmax досягається через 2 год після прийому препарату всередину. При прийомі препарату після їжі або разом з антацидами зменшується швидкість, але не ступінь його всмоктування.

Розподіл
У крові теноксикам зв'язується з білками на 99%. Теноксикам добре проникає в синовіальну рідину. При тривалому застосуванні кумуляція не спостерігається; сироватковий вміст теноксикаму при цьому становить 10-15 мкг/мл.

Метаболізм
Майже повністю метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання.

Виведення
Теноксикам характеризується низьким системним кліренсом і тривалим Т1/2, що дозволяє приймати препарат 1 раз/добу. Середній Т1/2 становить приблизно 72 год. 2/3 введеного теноксикаму виводиться нирками у вигляді неактивного 5-гідроксипіридилового метаболіту, решта виводиться з жовчю у вигляді кон'югованих гідроксиметаболітів. Менше 1% від введеної дози виводиться нирками у незміненому вигляді.

Для дорослих:

- ревматоїдний артрит, остеоартрит, анкілозуючий спондиліт, суглобовий синдром при загостренні подагри, бурсит, тендовагініт;

- больовий синдром (слабкої та середньої інтенсивності): артралгія, міалгія, невралгія, мігрень, зубний та головний біль, альгодисменорея;

- біль при травмах, опіках;

- запальні та дегенеративні захворювання опорно-рухового апарату, що супроводжуються больовим синдромом, такі як ішіалгія, люмбаго, епікондиліт.

Призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент використання, на прогресування захворювання не впливає.

- гіперчутливість;
- ерозивно-виразкові ураження ШКТ (в т.ч. в анамнезі);
- шлунково-кишкова кровотеча (в т.ч. в анамнезі);
- гастрит тяжкого перебігу;
- повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та навколоносових пазух і непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗЗ (в т.ч. в анамнезі);
- гемофілія;
- гіпокоагуляція;
- печінкова та/або ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв);
- запальні захворювання ШКТ;
- прогресуючі захворювання нирок;
- активне захворювання печінки;
- стан після проведення аортокоронарного шунтування;
- підтверджена гіперкаліємія;
- зниження слуху;
- патологія вестибулярного апарату;
- дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази;
- захворювання крові;
- вагітність;
- період лактації.

З обережністю: хронічна серцева недостатність; набряки; артеріальна гіпертензія; цукровий діабет; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; дисліпідемія/гіперліпідемія; захворювання периферичних артерій; куріння; хронічна ниркова недостатність (Cl креатиніну 30–60 мл/хв); наявність інфекції Н. pylori; тривале використання НПЗЗ; алкоголізм; тяжкі соматичні захворювання; одночасний прийом пероральних ГКС (в т.ч. преднізолон), антикоагулянтів (в т.ч. варфарин), антиагрегантів (в т.ч. ацетилсаліцилова кислота, клопідогрель), СІОЗС (в т.ч. циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін); похилий вік.

Під час лікування необхідний контроль протромбінового індексу (на фоні прийому непрямих антикоагулянтів), концентрації глюкози в крові (на фоні застосування гіпоглікемічних засобів), картини периферичної крові та функціонального стану печінки і нирок.

При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 год до дослідження.

Можливе збільшення часу кровотечі, що слід враховувати при хірургічних втручаннях.

Необхідно враховувати можливість затримки натрію і води в організмі при одночасному застосуванні з діуретиками у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і серцевою недостатністю. Пацієнти з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, хронічною серцевою недостатністю, захворюваннями периферичних артерій, підтвердженою ІХС і/або цереброваскулярними захворюваннями повинні приймати препарат під лікарським контролем.

Наявність в анамнезі захворювань нирок може призвести до розвитку інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу і нефротичного синдрому.

Небажані ефекти можуть бути мінімізовані застосуванням препарату в мінімальній ефективній дозі по можливості коротким курсом.

У зв'язку з негативним впливом на фертильність, не рекомендується застосування препарату жінкам, які бажають завагітніти. У пацієнток з безпліддям (в т.ч. проходять обстеження) рекомендується відмінити препарат.

У пацієнтів з системним червоним вовчаком (СЧВ) і змішаним захворюванням сполучної тканини підвищується ризик розвитку асептичного менінгіту.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

Одним з небажаних ефектів препарату є запаморочення, що слід враховувати в ситуаціях, що вимагають підвищеної уваги, при керуванні транспортними засобами або механізмами.

Частота розвитку небажаних реакцій наведена згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100-

Симптоми (при одноразовому введенні): біль у животі, нудота, блювання, ерозивно-виразкове ураження ШКТ, порушення функції нирок і печінки, метаболічний ацидоз.

Лікування: симптоматична терапія (підтримання життєво важливих функцій організму). Гемодіаліз малоефективний.

Теноксикам має високу ступінь зв'язування з альбуміном і може, як і всі НПЗЗ, посилювати антикоагулянтний ефект варфарину та інших антикоагулянтів. Рекомендується контролювати функціональні та біохімічні показники крові при спільному застосуванні з антикоагулянтами та гіпоглікемічними препаратами для прийому всередину, особливо на початкових стадіях терапії теноксикамом.

Не відзначено можливого взаємодії з дигоксином.

Як і при застосуванні інших НПЗЗ, рекомендується з обережністю застосовувати препарат одночасно з циклоспорином у зв'язку з підвищенням ризику розвитку нефротоксичності.

Спільне застосування з хінолонами може підвищувати ризик розвитку судом.

Саліцилати можуть витісняти теноксикам із зв'язку з альбуміном і, відповідно, підвищувати кліренс і об'єм розподілу препарату. Необхідно уникати одночасного застосування саліцилатів або двох і більше НПЗЗ (таким чином, підвищується ризик виникнення ускладнень з боку ШКТ).

Є дані про те, що НПЗЗ знижують виведення літію. У зв'язку з цим у пацієнтів, які отримують терапію препаратами літію, необхідно частіше контролювати концентрацію літію в крові.

НПЗЗ можуть викликати затримку натрію, калію і рідини в організмі, порушуючи дію натрійуретичних діуретиків. Потрібно дотримуватися обережності при необхідності одночасного застосування теноксикаму і діуретиків, що виводять натрій, у пацієнтів з ХСН і артеріальною гіпертензією.

З обережністю рекомендується застосовувати НПЗЗ спільно з метотрексатом, оскільки НПЗЗ зменшують виведення метотрексату і можуть підвищувати його токсичність.

НПЗЗ не слід застосовувати протягом 8-12 год після застосування міфепристону, оскільки можливо зменшення ефекту останнього.

Необхідно враховувати підвищений ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч при спільному застосуванні з кортикостероїдами.

Теноксикам знижує ефективність урикозуричних лікарських засобів, посилює дію антикоагулянтів, фібринолітиків, побічні ефекти мінералокортикоїдів і глюкокортикоїдів, естрогенів; знижує ефективність гіпотензивних лікарських засобів і діуретиків.

Індуктори мікросомального окислення в печінці (фенітоїн, етанол, барбітурати, рифампіцин, фенілбутазон, трициклічні антидепресанти) збільшують продукцію гідроксильованих активних метаболітів. Спільне застосування з антиагрегантами і селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну підвищує ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі.

Одночасне застосування серцевих глікозидів і НПЗЗ може посилювати серцеву недостатність, знижувати швидкість клубочкової фільтрації і збільшувати плазмовий рівень серцевих глікозидів.

Не виявлено взаємодії при застосуванні теноксикаму з циметидином.

Не виявлено клінічно значущої взаємодії при лікуванні теноксикамом і пеніциламіном або парентеральним золотом.

Підвищується ризик нефротоксичності при спільному застосуванні НПЗЗ з такролімусом.

Підвищується ризик гематологічної токсичності при застосуванні НПЗЗ з зидовудином.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 20 мг.
По 10 табл. у блістері з ПВХ/алюмінію.
По 1 бл. поміщають у картонну пачку.