Бідоп

Антиангінальне, антиаритмічне, гіпотензивне.

Селективний бета1-адреноблокатор без внутрішньої симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючої дії. Має лише незначну спорідненість до β2-адренорецепторів гладкої мускулатури бронхів і судин, а також до β2-адренорецепторів, що беруть участь у регуляції метаболізму. Отже, бісопролол загалом не впливає на опір дихальних шляхів і метаболічні процеси, в які залучені β2-адренорецептори.

Вибіркова дія препарату на β1-адренорецептори зберігається і за межами терапевтичного діапазону.

Бісопролол не має вираженої негативної інотропної дії. Максимальний ефект препарату досягається через 3–4 год після прийому внутрішньо. Навіть при застосуванні бісопрололу 1 раз на добу його терапевтичний ефект зберігається протягом 24 год завдяки 10–12-годинному періоду напіввиведення з плазми крові. Як правило, максимальне зниження АТ досягається через 2 тижні після початку лікування.

Бісопролол знижує активність симпатоадреналової системи (САС), блокуючи β1-адренорецептори серця.

При одноразовому прийомі внутрішньо у пацієнтів з ІХС без ознак хронічної серцевої недостатності (ХСН) бісопролол знижує ЧСС, зменшує ударний об'єм серця і, як наслідок, зменшує фракцію викиду і потребу міокарда в кисні. При тривалій терапії початково підвищений ОПСС знижується. Зниження активності реніну в плазмі крові розглядається як один з компонентів гіпотензивної дії бета-адреноблокаторів.

Всмоктування

Бісопролол майже повністю (більше 90%) всмоктується з ШКТ. Біодоступність бісопрололу внаслідок незначного метаболізму при "першому проходженні" через печінку (на рівні приблизно 10%) становить близько 90% після прийому внутрішньо. Прийом їжі не впливає на біодоступність.

Бісопролол демонструє лінійну кінетику, причому його концентрації в плазмі крові пропорційні прийнятій дозі в діапазоні від 5 до 20 мг. Cmax в плазмі крові досягається через 2–3 год.

Розподіл

Бісопролол розподіляється досить широко. Об'єм розподілу становить 3,5 л/кг. Зв'язування з білками плазми крові досягає приблизно 30%.

Метаболізм

Метаболізується по окислювальному шляху без подальшої кон'югації. Усі метаболіти полярні (водорозчинні) і виводяться нирками. Основні метаболіти, виявлені в плазмі крові та сечі, не проявляють фармакологічної активності. Дані, отримані в результаті досліджень з мікросомами печінки людини in vitro, показують, що бісопролол метаболізується в першу чергу за допомогою ізоферменту CYP3A4 (близько 95%), а ізофермент CYP2D6 відіграє лише незначну роль.

Виведення

Кліренс бісопрололу визначається рівновагою між виведенням нирками в незміненому вигляді (близько 50%) і метаболізмом у печінці (близько 50%) до метаболітів, які також виводяться нирками. Загальний кліренс становить 15 л/год. T1/2 з плазми крові становить 10–12 год.

Фармакокінетика у окремих груп пацієнтів

Відсутня інформація про фармакокінетику бісопрололу у пацієнтів з ХСН і одночасним порушенням функції печінки або нирок.

Для дорослих:

- Артеріальна гіпертензія;
- ішемічна хвороба серця: профілактика нападів стабільної стенокардії.

- підвищена чутливість до бісопрололу або будь-якої з допоміжних речовин;
- гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, що вимагає проведення інотропної терапії;
- кардіогенний шок;
- AV-блокада II і III ступеня без електрокардіостимулятора;
- СССУ;
- синоатріальна блокада;
- виражена брадикардія (ЧСС менше 60 уд./хв);
- виражена артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.);
- важкі форми бронхіальної астми та ХОЗЛ;
- виражені порушення периферичного артеріального кровообігу або синдром Рейно;
- феохромоцитома (без одночасного використання альфа-адреноблокаторів);
- метаболічний ацидоз;
- вік до 18 років (недостатньо даних щодо ефективності та безпеки у даній віковій групі);
- непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція.

З обережністю
Проведення десенсибілізуючої терапії, стенокардія Принцметала, гіпертиреоз, цукровий діабет 1 типу та цукровий діабет зі значними коливаннями концентрації глюкози в крові, AV блокада I ступеня, важка ниркова недостатність (КК менше 20 мл/хв), виражені порушення функції печінки, псоріаз, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця або вада клапана серця з вираженими гемодинамічними порушеннями, ХСН з інфарктом міокарда протягом останніх 3 міс, сувора дієта.

Пацієнт не повинен переривати лікування препаратом Бідоп різко і не змінювати рекомендовану дозу без попередньої консультації з лікарем, оскільки це може призвести до тимчасового погіршення діяльності серця. Лікування не слід переривати раптово, особливо у пацієнтів з ІХС. Якщо припинення лікування необхідне, то дозу слід знижувати поступово.

На початкових етапах лікування препаратом Бідоп® пацієнти потребують постійного спостереження.

Препарат слід застосовувати з обережністю у таких випадках:
- цукровий діабет зі значними коливаннями концентрації глюкози в крові — симптоми вираженого зниження концентрації глюкози (гіпоглікемії), такі як тахікардія, серцебиття або підвищена пітливість, можуть маскуватися;
- сувора дієта;
- проведення десенсибілізуючої терапії;
- AV блокада I ступеня;
- стенокардія Принцметала;
- порушення периферичного артеріального кровообігу легкої та помірної ступені (на початку терапії може виникнути посилення симптомів);
- псоріаз (в т.ч. в анамнезі).

Дихальна система: при бронхіальній астмі або ХОЗЛ показано одночасне застосування бронходилатуючих засобів. У пацієнтів з бронхіальною астмою можливе підвищення резистентності дихальних шляхів, що вимагає більш високої дози бета2-адреноміметиків.

Алергічні реакції: бета-адреноблокатори, включаючи препарат Бідоп, можуть підвищувати чутливість до алергенів і тяжкість анафілактичних реакцій через ослаблення адренергічної компенсаторної регуляції під дією бета-адреноблокаторів. Терапія епінефрином (адреналіном) не завжди дає очікуваний терапевтичний ефект.

Загальна анестезія: при проведенні загальної анестезії слід враховувати ризик виникнення блокади бета-адренорецепторів. Якщо необхідно припинити терапію препаратом Бідоп перед хірургічним втручанням, це слід робити поступово і завершувати за 48 год до проведення загальної анестезії. Пацієнт повинен попередити лікаря-анестезіолога про прийом препарату Бідоп.

Феохромоцитома: у пацієнтів з пухлиною надниркових залоз (феохромоцитомою) препарат Бідоп може бути призначений тільки на фоні застосування альфа-адреноблокаторів.

Гіпертиреоз: при лікуванні препаратом Бідоп симптоми гіперфункції щитовидної залози (гіпертиреозу) можуть маскуватися.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами

Препарат Бідоп не впливає на здатність керувати транспортними засобами згідно з результатами дослідження у пацієнтів з ІХС. Однак внаслідок індивідуальних реакцій здатність керувати транспортними засобами та складними механізмами може бути порушена. На це слід звернути особливу увагу на початку лікування, після зміни дози, а також при одночасному вживанні алкоголю.

Небажані лікарські реакції, наведені нижче, представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA і з частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,

Симптоми: аритмія, шлуночкова екстрасистолія, виражена брадикардія, AV блокада, виражене зниження АТ, розвиток хронічної серцевої недостатності, ціаноз нігтів і долонь, утруднене дихання, бронхоспазм, запаморочення, непритомні стани, судоми, гіпоглікемія.

Лікування: промивання шлунка і призначення адсорбуючих засобів; симптоматична терапія: при розвиненій AV блокаді - внутрішньовенне введення 1-2 мг атропіну, епінефрину або тимчасова постановка кардіостимулятора; при шлуночковій екстрасистолії - лідокаїн (препарати IA класу не застосовуються); при вираженому зниженні АТ - хворий повинен знаходитися в положенні Тренделенбурга; якщо немає ознак набряку легень - внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів, при неефективності - введення епінефрину, допаміну, добутаміну (для підтримки, хронотропної та інотропної дії і усунення вираженого зниження АТ); при серцевій недостатності - серцеві глікозиди, діуретики, глюкагон; при судомах - внутрішньовенно діазепам; при бронхоспазмі - бета2-адреностимулятори інгаляційно.

На ефективність і переносимість бісопрололу може вплинути одночасний прийом інших лікарських засобів. Таке взаємодія може відбуватися також у тих випадках, коли два лікарські засоби прийняті через короткий проміжок часу. Лікаря необхідно проінформувати про прийом інших лікарських засобів, навіть у разі їх прийому без призначення лікаря (тобто препарати безрецептурного відпуску).

Нерекомендовані комбінації

Лікування хронічної серцевої недостатності

Антиаритмічні засоби I класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність і скоротливу здатність серця.

Усі показання до застосування препарату Бідоп

Блокатори повільних кальцієвих каналів (БМКК) типу верапамілу і меншою мірою дилтіазему при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до зниження скоротливої здатності міокарда і порушення AV-провідності. Зокрема, в/в введення верапамілу пацієнтам, які приймають бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії і AV-блокади.

Гіпотензивні засоби центральної дії (такі як клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин) можуть призвести до зниження ЧСС і зниження серцевого викиду, а також до вазодилатації внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу. Різка відміна, особливо до відміни бета-адреноблокаторів, може збільшити ризик розвитку "рикошетної" артеріальної гіпертензії.

Комбінації, що вимагають особливої обережності

Лікування артеріальної гіпертензії та стенокардії

Антиаритмічні засоби I класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність і скоротливу здатність міокарда.

Усі показання до застосування препарату Бідоп

БМКК, похідні дигідропіридину (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін), при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. У пацієнтів з ХСН не можна виключити ризик подальшого погіршення скоротливої функції серця.

Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон) можуть посилювати порушення AV провідності.

Дія бета-адреноблокаторів для місцевого застосування (наприклад, очні краплі для лікування глаукоми) може посилювати системні ефекти бісопрололу (зниження АТ, зниження ЧСС).

Парасимпатоміметики при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть посилювати порушення AV провідності і збільшувати ризик розвитку брадикардії.

Гіпоглікемічна дія інсуліну або гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо може посилюватися. Ознаки гіпоглікемії, зокрема тахікардія, можуть маскуватися або пригнічуватися. Подібні взаємодії більш ймовірні при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів.

Засоби для проведення загальної анестезії можуть збільшувати ризик кардіодепресивної дії, призводячи до артеріальної гіпотензії.

Серцеві глікозиди при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до збільшення часу проведення імпульсу і, таким чином, до розвитку брадикардії.

НПЗП можуть знижувати антигіпертензивний ефект бісопрололу.

Одночасне застосування препарату Бідоп з бета-адреноміметиками (наприклад, ізопреналін, добутамін) може призводити до зниження ефекту обох препаратів.

Поєднання бісопрололу з адреноміметиками, що впливають на бета- і альфа-адренорецептори (наприклад, норепінефрин, епінефрин) може посилювати вазоконстрикторні ефекти цих засобів, що виникають з участю альфа-адренорецепторів, призводячи до підвищення АТ. Подібні взаємодії більш ймовірні при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів.

Гіпотензивні засоби, також, як і інші засоби з можливим антигіпертензивним ефектом (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини), можуть посилювати антигіпертензивний ефект бісопрололу.

Мефлохін при одночасному застосуванні з бісопрололом може збільшувати ризик розвитку брадикардії.

Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО В) можуть посилювати антигіпертензивний ефект бета-адреноблокаторів. Одночасне застосування також може призвести до розвитку гіпертонічного кризу.

Таблетки, 5 мг і 10 мг.
По 14 таблеток у блістер ПВХ/ПВДХ/Ал.
По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.